Юрій Сухов,

кандидат юридичних наук, адвокат, партнер АО «VERUM»

Анастасія Чистякова,

кандидат юридичних наук, адвокат

Анастасія Мерзлюк,

помічник юриста

Міжнародна спільнота доволі довго шукала механізми для боротьби з відмиванням грошей (майна), одержаного злочинним шляхом. Такі механізми змінили концептуальні підходи до перевірки контрагентів, підтвердження легальності отриманих активів, змісту «банківської таємниці». Так, сьогодні банки діють як податкові агенти, вони вдосконалили внутрішні процедури та системи моніторингу транзакцій, і самі повідомляють правоохоронні та контролюючі органи про підозрілі транзакції своїх клієнтів. Підтвердження легальності походження коштів стає вимогою для більшості правочинів, у тому числі з віртуальними активами. Розвиток законодавства у цій царині спрямований на пошук дієвих правових механізмів відстеження коштів (майна), одержаного злочинним шляхом, боротьби з такими явищами та їх мінімізацією.

Одночасно чинна редакція ст. 209 КК України (далі – КК) та практика кримінального переслідування за нею, дають підстави для висновку, що з застосуванням у новій редакції та її тлумаченням є глибинні проблеми.

Зокрема, порушення принципу «зрозумілості» при формулюванні законодавцем опису складу злочину, передбаченого ч.1 ст.209 КК, Законом №361-IX від 06.12.2019, призвело до непорозумінь щодо того, як і яким чином і на підставі чого мають бути встановлені та підтверджені «фактичні обставини, які  свідчать про те, що майно одержане злочинним шляхом»? Чи мають ці «фактичні обставини, які свідчать про те, що майно одержане злочинним шляхом» бути встановлені, наприклад, рішенням суду, яке набуло законної сили, або  ці «фактичні обставини» можуть існувати як підозра і паралельно бути предметом доведення разом з предикатним діянням? Чи доведення вчинення предикатного діяння передує доведенню легалізації? Чи може бути здійснена попередня кваліфікація за ст. 209 КК без наявності доказів і відповідної процесуальної кваліфікації (повідомлення про підозру) предикатного діяння? Відповіді на поставлені питання – це: 1) фактично існуючі вимоги до ступеня встановлення належності майна до категорії «одержаного злочинним шляхом» і відповідно предикатного діяння, яке передує легалізації; 2) критерії для наявності / відсутності підстав для ініціювання подальшого кримінального переслідування за ст. 209 КК України.

Легалізація майна (доходів), одержаних злочинним була в різні часи проаналізована у працях: О.М. Бандурки, О.М. Джужи, М.І. Бажанова, А.С. Беніцького, Ф. Г. Бурчака, В. К. Грищука, Л. М. Долі, О. Г Кальмана, М. Н. Мироненка, М. І. Мельника, Є. О. Несвіта, В. М. Поповича, О. Ю. Якімова, А. В. Яковлєва, П. П. Андрушка та ін. Крім того, питання протидії відмиванню майна в своїй науковій діяльності досліджували А. Ф. Волобуєв, В. І. Галаган, Н. С. Карпов, О. Є. Користін, М. В. Лошицький, В. В. Чернєй, С. С. Чернявський, А. Г. Чубенко, Д. М. Павлов, Ю. О. Волошин, А. М. Колодій, О. О. Дудоров та інші. Одночасно доволі багато питань лишається відкритими.

Стаття 209 КК викладена у новій редакції (2019 року) відповідно до внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»[1]. У структурі статті відбулась заміна предмета злочину з «доходів» на «майно», а також суттєвим змінам підданий зміст припису, який визначає сутність кримінально-караного діяння, а саме: «Набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом». Можна сказати, що чинна редакція для оцінки діяння як такого, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.209 КК змінила стадію визначення /встановлення одержання майна злочинним шляхом. Також було додано кілька новітніх діянь, та конкретизовано окремі діяння, які раніше застосовувались у загальному описі.

Крім того, КК України доповнено новою статтею 209-1 «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне неподання або подання завідомо недостовірної інформації про підозрілі фінансові операції та розголошення відомостей про них.

Історія питання

У КК України 2001 року норма статті 209 була викладена наступним чином: «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом» (назва). Вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом[2].

Із прийняттям Закону України № 430-IV «Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» від 16.01.2003, норму ст.209 КК було викладено в новій редакції, що передбачала відповідальність за «Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів». Приміткою 1 було передбачено, що суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком діянь, передбачених статтями 207 і 212 Кримінального кодексу України) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи[3].

Законами №2258-VI від 18.05.2010, №4025-VI від 15.11.2011, №1702-VII від 14.10.2014, №770-VIII від 10.11.2015 вносились зміни до редакції ст.209 КК, зокрема такі, що стосувались диспозиції, а також примітки до ст.209 КК.

Так, відповідно до Закону №2258-VI було уточнено примітку 1 до ст. 209 КК України, яка була викладена у наступній редакції: «Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке КК передбачено покарання у виді позбавлення волі (за винятком діянь, передбачених статтями 207, 212 і 212-1 КК), або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи».

Законом №4025-VI у пункті 1 примітки до ст.209 КК «покарання у виді позбавлення волі» замінено на «основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Крім того, з цього пункту було виключено згадку про статтю 207 КК.

Законом №1702-VII із пункту 1 примітки до ст.209 КК було виключено формулювання «за винятком діянь, передбачених статтями 212 і 212-1 Кримінального кодексу України».

Законом №770-VIII з покарання за ст.209 КК виключено «з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом».

Разом з тим, наведені редакції ст.209 КК України очевидно слід вважати вдалими, оскільки вони врегульовують чіткі параметри до предикату, що дозволяє у спірних ситуаціях оцінювати наявність / відсутність предикатного злочину, а отже – наявність / відсутність підстав для кримінального переслідування особи.

06.12.2019 було прийнято Закон України №361-ІХ, який змінив ст. 209 КК (чинна редакція), яка у формулюванні злочину будь-яких вимог до його предикату не висуває. Це безперечно, викликало неоднозначне сприйняття приписів і створило підгрунтя для тлумачення їх змісту, що інколи навіть спотворює канони кримінальної науки, оскільки порушує структуру взаємозв’язків кримінально-правових норм і створює ситуації правової невизначеності стосовно оцінки діяння і порядку правозастосування правової норми.

Насправді, законодавець, намагаючись відповідати світовим тенденціям щодо удосконалення відповідальності за кримінальне відмивання майна, здобутого злочинним шляхом, по суті вніс зміни до КК, якими привів у відповідність припис закону до правозастосовчої практики, що склалася раніше. Зокрема, йдеться про те, що здебільшого слідчі/прокурори, не маючи встановленого вироком предикатного злочину, повідомляли особі про підозру за предикатне діяння та одразу за ст.209 КК. Отже, мала місце наявність предикатної події стосовно одержаного майна і питання вироку за таку подію вирішувалось у одному процесі разом із визначенням відповідальності за злочин, передбачений ст.209 КК. Така практика не збігалась з приписами попередніх редакцій ст.209 КК стосовно саме предикатного «злочину». Нова редакція ст.209 КК допускає саме такий процесуальний шлях розвитку кримінального переслідування за відмивання майна, здобутого злочинним шляхом.

Міжнародні зобов’язання

Взяття Україною на себе міжнародних зобов’язань зумовило інтеграцію в національне законодавство, у тому числі у КК,  норм стосовно протидії відмиванню коштів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (далі – Страсбурзька Конвенція), ратифікованої Верховною Радою України 17 грудня 1997 року кожна країна-учасник вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для того, щоб дії, вчинені навмисно, розглядалися внутрішнім законодавством як злочини, а саме: (a) перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність є доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчинені предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій; (b) приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або володіння нею, усвідомлюючи, що така власність є доходом; (c) набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час отримання, що така власність була доходом; (d) участь у вчиненні, об’єднання або змова з метою вчинення, замах на вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення будь-якого із злочинів, визначених відповідно до цієї статті.

Стаття 31 Конвенції ООН проти корупції передбачає, що, якщо доходи від злочинної діяльності були долучені до законного майна, конфіскації підлягає та частина майна, яка відповідає оціночній вартості доходів від кримінальної діяльності. Так само, в аналогічний спосіб можуть бути конфісковані відсоток прибутку або додаткова вартість у разі зростання вартості майна. Звичайно, слід належно врахувати інтереси невинуватих третіх сторін.  Аналогічні положення містяться і в статті 1 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму від 2005 року (Варшавська конвенція).

Відповідно до Варшавської конвенції, яка набрала чинності для України 01.06.2011, а саме пункту «e» статті 1, «предикатний злочин» означає будь-який злочин, у результаті якого виникли доходи, що можуть стати предметом злочину, зазначеного в статті 9 цієї Конвенції. Таким чином, міжнародним договором, ратифікованим Україною, відповідальність за «відмивання коштів/майна» пов’язується з «предикатним злочином». Отже, цей злочин має перебувати у причиново-наслідковому зв’язку із виникненням доходу, оскільки предикат темпорально завжди передує легалізації.

Відповідно до 40  рекомендацій FATF для країн щодо запобігання та виявлення відмивання грошей[4], держави повинні  вжити  заходів, аналогічних  наведеним  у  Віденській та  Палермській  конвенціях,  включаючи законодавчі,  які можуть бути  необхідними  для  надання компетентним   органам   цих  країн  повноваження  на  конфіскацію відмитої власності,  доходів, одержаних у результаті злочинних дій з  відмивання  грошей  або  предикатного  злочину,  засобів,  що використовувалися або існував намір їх використання для  вчинення цих  злочинів,  або  майна відповідної вартості,  за умови,  що не  порушується право добровільної допомоги третіх осіб.

У 1991 році Україна приєдналась до Віденської Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, в якій було дано вперше визначення відмивання грошей та взагалі визнано злочином відмивання грошей, одержаних від незаконного обігу наркотиків[5], а  у 1995 році Україна приєдналась до Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, яка передбачала обов’язковість для держав-учасниць прийняти законодавство, яке містить внутрішні правила і процедури з питань відмивання грошей та які види злочинів вважатимуться підставою для відмивання, включаючи серйозні кримінальні діяння, такі як наркоторгівля, корупція та організована злочинність[6].  Також Україна приєдналась до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах, що передбачає забезпечення взаємної допомоги між державами у розслідуванні та переслідуванні осіб, які займаються відмиванням грошей. Держави-учасниці зобов’язані допомогати в наданні інформації, обшуках та інших правових процедурах, необхідних для розслідування та припинення відмивання доходів[7]. Україна також ратифікувала Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності[8].

У статті 6 Палермської конвенції під назвою «Криміналізація відмивання доходів від злочинів» (пункт 2(f)), передбачено, що у справах про відмивання коштів «усвідомлення, умисел або мета як елементи складу злочину, зазначеного в пункті 1 цієї статті [який включає відмивання коштів], можуть бути встановлені з об’єктивних фактичних обставин справи».

Водночас стаття 9 Варшавської конвенції під назвою «Злочини з відмивання грошей» зазначає: «перетворення або передача майна, з усвідомленням того, що таке майно є доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження майна або з метою сприяння будь-якій особі, причетній до вчинення предикатного злочину, в уникненні правових наслідків її дій» повинні бути визнані злочином у випадку умисного вчинення (пункт 1(а)). Усвідомлення, намір чи мета, необхідні як елемент складу злочину, зазначеного в згаданому пункті, можна встановлювати з об’єктивних, фактичних обставин (пункт 2 (с)).

Далі у пункті 3 статті 9 Варшавської конвенції передбачено, що кожна сторона може вживати таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинними відповідно до її внутрішнього законодавства всіх або деяких з діянь, зазначених у пункті 1 цієї статті (включаючи відмивання коштів), в одному з наведених нижче випадків чи в обох, коли правопорушник: a) підозрював, що майно є доходом; b) повинен був припустити, що майно є доходом.

До речі, обізнаність особи, що майно одержано злочинним шляхом може бути підтверджено й непрямими доказами. Принаймні така позиція Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 22.05.2025 у справі № 991/493/22. Одночасно, у разі паралельного інкримінування двох складів кримінального правопорушення, один з яких є легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом докази вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 209 КК не можуть співпадати та бути ідентичними з доказами вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки стаття 209 КК у її чинній редакції передбачає необхідність не тільки доведення факту обізнаності особи у правовій природі майна, і, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом», але і доводити факт набуття/ володіння /використання/ розпорядження /здійснення фінансової операції / вчинення правочину /переміщення, зміна форми (перетворення)/ або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження. Тобто докази умовно можна поділити на три групи: 1) ті, що підтверджують обізнаність особи про злочинний характер майна; 2) ті, що підтверджують здійснення певних заборонених операцій / дій з таким майном; 3) злочинний характер походження/одержання майна. І докази стосовно злочинного характеру одержання майна мають передувати іншим двум групам доказів (тобто мають бути отримані першими).  Темпорально схема вчинення передбаченого ст.209 КК злочину виглядає наступним чином: вчинення злочину, у результаті якого виникає/набувається/одержується майно  – вчинення однієї з дій, які перелічені у ст. 209 КК з майном. При цьому обізнаність особи у злочинній природі майна може виникнути як на етапі вчинення предикатного діяння, так і на етапі початку вчинення однієї з перелічених у ст. 209 КК дій.

Як на практиці?

Зміна редакції статті призвела до певної плутанини тлумачення та у окремих випадках безпідставної зміни підходу стосовно оцінки наявності / відсутності правових підстав для кримінального переслідування за ст. 209 КК.

Класичним прикладом спотвореного застосування ст.209 КК України є кримінальне провадження № 42025000000000140 від 19.02.2025. Так, з ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2025 у справі №757/11570/25-к вбачається, що дане кримінальне провадження  зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 209, ч. 4 ст. 358 КК України. Як випливає з ухвали, станом на дату звернення до суду, з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, версія органу досудового розслідування будується на припущеннях про наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.209 КК, оскільки «в ході досудового розслідування встановлено, що фізичними особами у період із 2014 року відбувалось декларування доходів від здійснених правочинів (які ймовірно не проводились), шляхом надання до податкових органів відповідних декларацій із зазначенням відомостей про дохід, які не підлягають оподаткуванню (тобто без сплати податків до державного бюджету) за для надання їм статусу легальних». Частиною 4 ст. 358 КК передбачена  відповідальність за використання завідомо підробленого документу. Проте, саме використання завідомо підробленого документу  не має, а не наслідком, а не сутністю одержання майна. Такий склад злочину може супроводжувати злочинне одержання майна, але сам по собі не є діянням, що має наслідком злочинне його набуття. Таким чином, очевидно, що діяння, передбачене ч.4 ст.358 КК, не підпадає під ознаки предикату.

Ще більш яскравим негативним прикладом у цьому сенсі є кримінальне провадження №12024100000000918 від 15.08.2024, у якому, згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 17.07.2025 у справі №757/30096/25-к, здійснюється досудове розслідування лише за ознаками ч.2 ст.209 КК України, навіть без визначення будь-яких ознаків предикатних діянь.

Тобто у даних випадках попередня кваліфікація здійснена за ст. 209 КК без наявності реального предикатного діяння, оскільки відсутні відомості про одержання майна злочинним шляхом.

Деякі особливості складу злочину, передбаченого ст.209 КК у редакції Закону № 361-IX.

Безпосередній об`єкт злочину не змінився у порівнянні з попередніми редакціями ст.209 КК. Ним є встановлений, з метою протидії залученню в економіку майна, одержаного злочинним шляхом, та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов`язань, порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого та іншого подібного використання майна, не пов`язаного з господарською діяльністю. Додатковим безпосереднім об`єктом виступають інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансової системи, засади добросовісної конкуренції.

Предметом злочину, є майно, фактичні обставини щодо якого свідчать про його одержання злочинним шляхом. Хоча нова редакція статті формально у описовій частині не висуває окремих вимог до предикатного правопорушення, аналіз її диспозиції дає підстави стверджувати про наявність прямої вказівки законодавця на конкретний предмет злочину, як ключову ознаку і самого злочину, і предикатного кримінального діяння. Зокрема, на це вказує назва ст.209 КК і опис самого складу злочину, де закріплено визначення його предмета злочину як «майно, одержане злочинним шляхом». Інакше кажучи, законодавець наголошує на нерозривному зв’язку між предикатним діянням і фактом набуття у результаті нього такого майна: адже лише за умови, що майно отримано способом, прямо визначеним кримінальним законом, можна вести мову про його подальшу легалізацію чи відмивання.

Такий висновок обумовлений і п.23 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»,  у редакції, що не змінювалась у зв‘язку з прийняттям Закону №361-ХІ, відповідно до якого доходи, одержані злочинним шляхом, – будь-які активи, одержані прямо чи опосередковано внаслідок вчинення злочину, зокрема валютні цінності, рухоме та нерухоме майно, майнові та немайнові права, незалежно від їх вартості. З цього визначення слід виходити і визначаючи сутність термінопоняття «майно», що застосоване у ст.209 КК.

Щодо особливостей об‘єктивної сторони злочину, то окремої уваги заслуговує момент закінчення злочину вчиненого у вигляді «володіння злочинно одержаним майном». Адже може скластися враження, що таке володіння, через його тривалість, впливає на момент закінчення злочину, зокрема, весь час володіння до втрати такої можливості чи виявлення злочину. Проте, така позиція очевидно є помилковою, оскільки володіння майном одержаним злочинним шляхом є закінченим з моменту заволодіння ним. Подальше володіння не впливає на момент закінчення злочину, за виключенням коли у подальшому вчиняються окремі самостійні складові діяння злочину у вигляді: використання, розпорядження, переміщення, перетворення такого майна тощо.

Однією з найбільш дискусійних кримінально-правових новел, запроваджених Законом № 361-ІХ, безумовно стала зміна диспозиції частини першої ст.209 КК, де вперше з’явилась вказівка на особу, «яка повинна була знати, що таке майно…одержано злочинним шляхом». За таких нововведень суб’єктивна сторона цього злочину характеризується не лише умислом, а й необережністю. У такий спосіб законодавець фактично розширив межі кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину, змістивши акцент із виключно умисної форми вини на можливість притягнення особи до відповідальності й у випадках, коли вона діяла з необережності у формі злочинної недбалості.

З урахуванням раніше наведених міжнародних договорів, ратифікованих Україною, на нашу думку, суб’єктивна сторона злочину за ст.209 КК повинна характеризувати вину лише у формі прямого умислу, для якого є обов’язковим усвідомлення того, що майно одержано злочинним шляхом. Очевидно, що конструкція «повинна була знати» є настільки оціночною, що дозволяє правозастосовним органам на власний розсуд вирішувати, чи мала особа достатні підстави для підозри. Цілком ймовірно, що це може створювати простір для довільного тлумачення норм, що прямо суперечить принципам правової визначеності.

Дія ст.209 КК України у редакції Закону № 361-IX від 06.12.2019 у часі.

Стаття 209 КК у редакції Закону України № 361-IX від 06.12.2019 набрала чинності 28.04.2020. Отже, виникає логічне запитання чи може, кримінальна відповідальність за нею застосовуватися лише до подій, що відбулися до цієї дати?

Ситуація обумовлена різними редакціями ст. 209 КК, коли, наприклад, діяння почалося за попередньої редакції ст. 209 КК (з вимогами до предикатного злочину), а завершилось – за іншої редакції ст. 209 КК (без таких вимог) потребує окремого з‘ясування. Зокрема, у такому разі застосуванню підлягає редакція статті, яка має скасовує кримінальну протиправність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Тут треба уточнити, що редакція ст. 209 КК, яка встановлює більш широкі підстави для кримінальної відповідальності, по суті, погіршує становище особи, адже будь-які дії, пов’язані з набуттям, володінням, використанням, розпорядженням майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом … вважаються кримінально караними. Такий висновок логічно випливає зі змісту ст.5 КК, відповідно до якої «якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи».

Такого висновку притримується й Верховний Суд. Зокрема, з ухвали від 03.06.2024 у справі №592/8124/21 вбачається, що події, які стали підставою для обвинувачення особи, відбулися 27 квітня 2020 року, тобто до набрання чинності редакцією Закону №361-IX. Отже, у момент вчинення злочину застосування нової редакції ч.1 ст.209 КК було неможливим, а під час судового розгляду кваліфікація дій підсудного мала здійснюватися відповідно до редакції Закону №430-IV, який передбачав обов‘язкову складову у виді доказів предикатного злочину.

Таким чином, стаття 209 КК України у редакції Закону №361-IX починає діяти з 28 квітня 2020 року і не застосовується до подій, що сталися до цієї дати, у тому числі до дій обвинуваченого, які мали місце 27 квітня 2020 року.

Висновки

Стаття 209 КК у її чинній редакції передбачає необхідність не тільки доведення 1) факту обізнаності особи у правовій природі майна, і, 2)  що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом», але і 3) доводити факт набуття/ володіння /використання/ розпорядження /здійснення фінансової операції / вчинення правочину /переміщення, зміни форми (перетворення)/ або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його злочинного походження, місцезнаходження.

У ситуації, коли діяння почалося до набрання чинності Закону № 361-ІХ від 06.12.2019, а завершилось після набуття чинності Закону України № 361-ІХ з урахуванням положень ст. 5 КК України, застосуванню підлягає та редакція статті, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

[1] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#n838

[2] Кримінальний кодекс України. Документ 2341-III, перша редакція від 05.04.2001. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/ed20010405#o1148 (дата звернення 02.04.2024).

[3] Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» No 430-IV (430-15) від 16.01.2003. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/

show/430-15#Text (дата звернення 02.04.2024).

[4] Сорок Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів  боротьби з відмиванням грошей (FATF), URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/835_001#Text

[5] Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин : підписана Україною 16 берез. 1989 р. ; набуття чинності для України 27 листоп. 1991 р. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_096#Text.

[6] Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом : вчинено в Страсбурзі 8 листоп. 1990 р. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_029.

[7] Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах та відмивання доходів : прийнята в Страсбурзі 20 квіт. 1959 р. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_036#Text.

[8] Конвенція оон проти транснаціональної організованої злочинності. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_789#Text

Запис Проблема «предикату» при кваліфікації діяння за статті 209 КК України спершу з'явиться на Verum.

Юрію, ви понад п‘ятнадцять років в адвокатурі. Пригадуєте, з чого все починалося?

Починалося з бажання, щоб справедливість була не лише словом у підручнику. Я пройшов шлях від роботи у правоохоронних органах до партнерств у великих фірмах. Але завжди хотів мати команду, де юрист мислить не лише статтями закону, а й розумінням того, як система працює насправді. Саме це стало фундаментом для створення Verum.

Verum — це більше ваша особиста історія чи командний проект?

Verum народився з моєї ідеї, але я з першого дня бачив його як командний проект. Тут немає моделі “все зав’язано на одній людині”. Клієнт має довіряти бренду, а не лише Сухову. Так будується стабільність і стійкість, навіть якщо хтось із нас у певний момент змінює роль.

У чому унікальність бренду Verum серед інших практик?

У нашому підході. Ми не просто дбаємо про застосування закону — ми працюємо стратегічними категоріями.

У гучних справах, де опоненти роками будують свої позиції на припущеннях та сотнях томів документів, ми знаходимо ключовий фактор чи одну глобальну помилку обвинувачення, яка стає стрижнем захисту.

У випадках, коли рішення державних органів ухвалюються з порушенням процедури, ми вчасно підсвічуємо ці деталі — і вся конструкція опонентів розсипається.

Коли йдеться про посягання на приватність клієнтів — ми першими ставимо питання про законність дій журналістів чи слідчих. І цього достатньо, щоб спроби тиску чи маніпуляцій втрачали сенс.

Це не «фокуси». Це результат досвіду, системного мислення й глибокого розуміння того, як відбудовуються процеси. Саме в цьому і полягає унікальність Verum.

Ви говорите про команду. Як вона формується у Verum?

Я не вірю в ідею “виростимо і він залишиться назавжди”. Хороший юрист швидко стає самостійним. Тому ми шукаємо людей із готовими навичками, але відкритих до нашої специфіки. У нас кожен адвокат — не просто виконавець, а співтворець результату.

Юрію, чому для вас важливо, щоб бренд працював незалежно від вас?

Тому що бренд — це актив. Він зберігає клієнтів, репутацію і стандарти. Адвокат може змінити фокус чи піти, але Verum має працювати далі. Ми зараз починаємо формувати публічне обличчя бренду, яке представлятиме нас на подіях і в медіа.

З таким досвідом у кримінальному праві, що для вас успіх?

Мабуть, той момент, коли після року боротьби клієнт каже: “Я навіть не уявляв, що це можна було виграти”. У мене є принцип: за 15 років моєї адвокатської практики жоден мій клієнт не сидить у в’язниці. Це не магія — це стратегія і правильні своєчасні кроки.

Чи були моменти, коли ви ставили собі питання: а чи варто далі цим займатися?

Були. У кримінальному праві емоційне навантаження величезне. Але щоразу згадуєш: у кожній справі є людина, яка розраховує саме на тебе. І якщо ти підеш, у неї може не залишитися захисту. Ця відповідальність повертає до роботи.

Які принципи ви передаєте молодшим колегам?

Перше — повага до клієнта. Друге — увага до деталей. Третє — не плутати роботу адвоката з шоу-бізнесом. Наш результат має бути у рішенні суду, а не в заголовках.

Якими ви бачите стратегічні цілі Verum на найближчі роки?

Розширення команди, зміцнення позицій у кримінальних  справах, репутаційні здобутки, розвиток партнерств — в Україні та за кордоном. Ми хочемо, щоб Verum асоціювався з найскладнішими кейсами, де потрібні нестандартні, але законні рішення.

І наостанок: якщо в двох реченнях, що таке Verum?

Verum — це юридична майстерня, де неординарна стратегія важить стільки ж, скільки й закон. Ми не просто захищаємо клієнтів — ми створюємо умови, в яких результат має стати неминучим.

Запис Юрій Сухов: “Verum — це не просто юридична фірма. Це інструмент, який працює, навіть коли тебе немає в залі суду” спершу з'явиться на Verum.